Cвіт легенд нашого краю

У селі Підгірці на Стрийщині відбулася прем’єра вистави Таїсії Гайдукевич і Лідії Миськів «Заклята Пані», в постановці театру- студії «Подих Мельпомени» хорової школи «Щедрик». Вистава проходила на запрошення організаторів Форуму кредитних спілок, що відбувся в Стрию у рамках II Всесвітнього фестивалю українських кредитних спілок і була створена, фактично, для її учасників, які приїхали з усіх куточків планети.

Нам хотілося відкрити віконце в багатий, але, на жаль, призабутий навіть для земляків, світ легенд нашого краю. Вистава торкається відгомону подій другої половини ХVІІ ст. які, за переказами усної історії, відбувалися на території Підгірцівського замку. В ній, як у художньому творі — ліричній драмі, присутній домисел, але нуртує дух епохи, переданий через шикарні костюми, характерність героїв — дійових осіб вистави і найголовніше місце відтворення безпосередньо під стінами замку, який зараз реставрується.

Вистава починається з епілогу, в якому з’являється Привид жінки, яка ночами бродить територією замку. Сцена переносить у ХVІІ ст. де в замку живе старший за віком дідич (роль якого грає Тарас Форись), одружений з молодою і дуже гарною жінкою (в ролі Ксеня Зозуляк). Проводячи час на полюваннях і бенкетах, Пан залишає її нудьгувати вдома разом з маленьким синочком.

Коли козацькі війська підійшли під місто Стрий, дідич зібрався на війну, залишивши в маєтку дружину, наказав їй берегти майно і пильнувати собак та слуг. Не тямлячись від страху війни, жінка чекає Пана і побивалася. Такою її побачив Козак-розвідник (роль якого вдалася Денису Льовушкіну), що потрапив у село. Він закохався у Паню з першого погляду. Вродлива полька пишним волоссям і блаватами очей нагадала рідну сестру. Щирими словами Козак заспокоює Паню, але неждано закохується в неї. Вродливий і сміливий юнак припадає до серця жінці. Кохання настільки заполонило стужені за цим почуттям душі, що здавалося, світ перестав для них існувати.

Коли у війні наступило затишшя, Пан повернувся додому, застав закохану пару за приємною бесідою. Не тямлячись від гніву, наказав пахолкам (Юрій Гапонюк, Остап Зварич, Олег Турега) до смерті побити Козака. Але воїн спритними ударами розігнав челядь і посміявся з Пана. Тому Пан вирішує вбити «голодранця», прикликавши для цього офіцерів, що прибули з ним.

У наступному бою з шаблями Козак виступає ще більше спритнішим і відважним, хоча три офіцери (Артур Черник, Влад Василевський, Іван Василів) майстерно володіють шаблями. Він, здається перемагає, і лише підступний ніж у спину, приносить смерть хороброму чоловіку. Тіло його Пан наказує викинути собакам, а Паню – зв’язати і вивезти до лісу. Від сина відрікається. Покоївка (у виставі Соломія Стельмах) шепнула Пані, що сина няня (Наталія Ляш) заховала з селянами в сусідньому селі Стрілкові. Пані зв’язують руки. Покидаючи маєток на підводі, перед тим просить Покоївку заховати усі її скарби, щоб колись ними міг скористатися син.

Глибокі переживання героїв особливо виразно передає музика. Яскраво прозвучала вона з босим сільським хлопчиною (у ролі Захар Дзівідзінський), який прийшов на побоїще щоб знайти бодай щось на згадку про Козака. Його вразила знахідка – відрубана Паном правиця Козака, не забрана пахолками. Кинута в траву, вона ніби чекала свого історичного призначення. Хлопець став на коліна, перехрестився і забрав знахідку, загорнув її у вишитий рушник.

Його монолог: «…Забрали, собаки, лицаря. Навіть могили по ньому не залишиться… Але я таки знайшов його правицю, ту, що нещадно стинала ворожі голови, що стяг наш піднімала, що могла бути ласкавою та ніжною. Я поховаю її тут, біля палацу, може виросте з неї дерево і стане йому пам’ятником, а нам — оберегом. Чудовий музичний супровід вистави, створений звукорежисером Михайлом Золотухою, від прологу до епілогу вималював незабутні музичні картини, асоційовані з подіями.

Гавкіт псів, мисливський ріжок, стогін верхів’я дерев, створювали глибокоемоційні картини життєвої правди. Вона вщерть наповнювала мізансцену. Кажуть, то саме з неї виросло могутнє дерево платан з п’ятьма стовбурами, як живий пам’ятник воїну. Деколи в темні ночі, до нього приходить привид жінки в білому вбранні. Вона ходить парком, з’являється в пустих кімнатах палацу, іде вздовж стін, показуючись у вікнах ніби когось шукає. Її душа ще й сьогодні тужить за кимось. «Біла Пані» кажуть про неї селяни Підгірців, а іноді пошепки на польський лад «Заклєнта Пані».

Вистава трепетно пройшла через душі акторів театру-студії «Подих Мельпомени» хорової школи «Щедрик» і далі несе в собі енергію життя, а не смерті. Її пролог стверджує: поки є на землі люди, вони аналізують здобутки і помилки, розвиваються, часто набираючи стрімких обертів у нових поколіннях. Не гасне лише пам’ять. Тому оживають легенди краю, втілюються в книжках і виставах, а до старезного платана, і, навіть зруйнованого часом палацу, приходять люди, щоб пізнати історію і запричаститися енергією любові, яку дарує тут Бог.

Молоді люди освідчуються під платаном у коханні, літні оповідають для них десятки разів чуту легенду, а наречені ( у ролях Андрій Герасим та Христина Яворів ) звідси ідуть під вінець. Їм встеляють дорогу квітами діти — учасники театру-студії та художньої самодіяльності Народного дому с. Підгірці (керівники Надія Стасишин та Галина Герега), звучить пісня у виконанні випускника хорової школи, багаторічного учасника театру Ореста Притули та його сестри Марічки.

Найщиріші слова подяки хочеться висловити сільському голові с. Підгірці Мар’яну Бернику, а також тим людям, яких не бачили глядачі на сцені, але вони працювали над виставою. Це — талановитий фотохудожник Роман Заяць (фотоательє «Зебра»), начальник міського відділу культури Богдан Бойко, який допоміг роздобути гарні театральні костюми, Оксана Бекера, власниця салону «Феєрія», перукар Оксана Сидор з перукарні Емілії Івасівки, музикант Михайло Бучковський, продюсер та керівник проекту Юрій Комарницький.

В час відпусток за дуже короткий термін в один місяць, нам з Таїсією Гайдукевич вдалося написати сценарій вистави, десятки разів переписуючи окремі мізансцени, щоб пристосувати подію до місцевості, враховуючи особливості сцени на відкритому повітрі, поставити її завдяки здібним молодим акторам, мудрості і вирозумілості їх батьків. Без перебільшення: наша літня відпустка з нежданою постановкою вистави, яка з головою захопила справжніх любителів театрального мистецтва, була нелегкою, але цікавою. Ще раз дякую всім.

Лідія МИСЬКІВ, викладач вищої категорії,
методист,  
керівник театру-студії
«Подих Мельпомени» хорової школи «Щедрик»

Джерело

 

 

Опубліковано у легенди, мандрівки, події, Стрий туристичний, Стрийщина туристична | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.