Стежками Степана Бандери

Довжина маршруту (до кінцевої точки): 2 км.
Складність: початковий
Тривалість: 3 години
Формат: краєзнавчий, сімейний
Стан дороги: гори, кам’яна, тверде, дорога, бездоріжжя
Спосіб пересування: автомобілем, велосипедом, пішки, автобусом
Трек маршруту: 
Сайт: http://www.stryi-tur.info/marshruti/patriotichnij/stezhkami-stepana-banderi/
Маршрут: 
вул. Львівська – вул. Гайдамацька –парк ім. Тараса Шевченка (“Вільшина”) – ЗСШ № 7 –пам’ятник С.Бандері.

Плекання патріотичного має глибокі коріння в історії нашої землі. Цьому слід завдячувати визначним постатям українства, серед яких ім’я провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандери займає визначальне місце. І хоча багато років віддаляє нас від дня героїчної смерті Степана Бандери, його ім’я далі з магічною силою мобілізує українських патріотів в Україні та поза нею до праці і боротьби, за утвердження і розбудову відвойованої великими жертвами Української Самостійної держави. Неможливо збудувати державу, не знаючи своєї історії, не шануючи того, хто за нас віддав своє життя. Отже, розпочинаємо нашу подорож стежинами Степана Бандери з його родинного гнізда. “Садиба – музей родини Бандер” була відкрита в дні святкування 10-ти річчя Незалежності України. До ювілею Незалежності товариство “Садиба – музей родини Бандер” під керівництвом його голови Володимира Чабана і професора Темпльського університету з Філадельфії Володимира Бандери упорядкувало перед будинком громадський пам’ятний сквер. Як відомо, батьки Степана Бандери були родом зі Стрия. Стрийські Йосифінська та Францісканська метрики, а також церковні метричні книги (походять із місцевої парафіяльної церкви Успіння Пресвятої Діви Марії) проливають світло на походження родини Бандер. Бандери у Стрию мешкали на передмісті, яке називалося Лани.

Садиба Бандер побудована як центральноукраїнський тип житла. Двір з вільним розташуванням споруд, наближенням житла до вулиці та жорстко регламентованою державними архітектурними службами орієнтацією чільного фасаду на вулицю (а не на сонце, як це було властиве українській народній традиції). Так само уніфікувалося в межах зони планування житла, наближене до квадрату. Зокрема – центральне розташування входу, двобічна дворядна схема житлових кімнат, відокремлення господарської частини забудови від житлової. Садиба безпосередньо розміщена вздовж вуличної межі з постановкою хати в глибині двору і наявності перед житлом невеликої земельної ділянки, на якій були висаджені дерева, кущі і квіти. У кінці ХІХ століття збудовано муровану церкву Благовіщення Пренепорочної Діви Марії. Саме в ній виконував обов’язки дяка дід Степана Бандери – Михайло (одружений з Єфросиною з дому Білецьких). Батько, Андрій Бандера, народився 11 грудня 1882 року, закінчив Стрийську гімназію (1905 року), продовжив навчання на богословському факультеті Львівського університету.

У родині Бандер, що проживала у Стрию, побожність була традиційною рисою. Вуйко (брат матері Степана) Осип здобув вищу освіту, служив підхорунжим у першому полку Українських Січових Стрільців. Під час німецької окупації був посадником Стрия (згодом із сім’єю емігрував до США). Тітка Климентина закінчила Стрийську вчительську семінарію, вийшла заміж за катехита, а згодом сотрудника стрийської Успенської церкви Миколу Ліщинського, а тітка Софія разом з чоловіком Михайлом Чабаном, переживши більшовицькі репресії, решту життя провела у Львові. Коріння родини Бандер міцно взялося за Стрийську землю, тому пропонується відвідання цвинтаря, де знаходиться гробниця родини.

Наша наступна зупинка – вулиця Гайдамацька.

Українська гімназія під назвою “Руська Бурса” була заснована в Стрию у 1912 р. в один рік зі стрийською молодіжною організацією “Пласт”. “Руська Бурса” розташована на сучасній вулиці Гайдамацькій, де зараз діє ВПТУ № 34. У 1912 р. вона складалася з одного корпусу, що зберігся й до сьогодні. На той час в Стрию існувало 4 гімназії. Також в будинку “Руської Бурси” вело діяльність товариство “Рідна школа”, що взяло на себе відповідальність за українське шкільництво на землях Західної України. Саме з ініціативи цього товариства було збудовано будинок “Руської Бурси” і в ньому відкрили гімназію. Спочатку “Руська Бурса” була українською гімназією, в 20-30 р.р. стала утраквістичною (без права видавати матуральне свідоцво), а згодом польською. Вулиця Підзамче зберегла свою історичну назву як така, що знаходилася біля Старостинського замку. В гімназії вивчали польську, українську, німецьку, латинську мови, історію, математику, фізику, географію, природу, філософію, співи. Багато праці у розвиток спорту і залучення до цього гімназистів приклав професор І. Криницький. Він обладнав спортивний зал, виховав ціле гроно гімназистів – спортовців, навчав техніки гри в баскетбол, футбол. У спортивних змаганнях гімназія займала призові місця. Викладав тут у 1920 – 1929 р.р. українську мову професор Михайло Білик, перекладав з латинської на українську “Енеїду” Вергілія. Українську літературу викладав дуже суворий, але справедливий професор Іван Боднарчук. В цьому ж будинку була приватна жіноча учительська семінарія “Рідна школа”, де викладала частина гімназійних професорів.

Гімназія залишилася за своїм національним складом майже виключно українською. Не лише поляки, а й ренегати-українці сюди своїх дітей не посилали. Зате, як не дивно, ходили кілька учнів німецької і єврейської національності, батьки яких таким чином хотіли виразити свою солідарність з українським народом. Десятилітній хлопчик маленького зросту, хворобливий, тендітний з села потрапив у місто. Жив у діда, але все одно це не рідна сім’я, в якій він виріс. А незабаром померла мати – отже, напівсирота. Найголовнішу ж зміну в життя, мабуть, внесло навчання в українській гімназії. Адже це вперше, у віці десяти років, Степан Бандера пішов до школи, опинився серед великої кількості однолітків, з якими треба було налагоджувати стосунки, звикати до того, щоб кожного ранку йти в гімназію і кілька годин висиджувати на уроках, а потім ще вдома виконувати домашні завдання.

“Утримання в цій школі було дороге. Тільки за навчання треба було щорічно платити 240 злотих. На той час це треба було дві гарні корови продати, щоб заплатити за один рік навчання. Харчування в місті також дорого коштувало 40 – 50 злотих в місяць. Книжки  також дуже дорого коштували. Словник латинський 10 злотих, а грецький 15. А якщо в родині треба було вчитись двом-трьом, тоді батьки виходили з себе, або діти впроголодь вчилися. А яка учоба, коли ти голодний та ще в холодній кімнаті? Отож вчитися було дуже тяжко і одиницям вдалося скінчити школу без повтору на другий рік. Половина предметів викладалась на українській мові, а половина на польській”, – згодом згадували очевидці.

Таким було навчання і Степана Бандери в Стрийській гімназії. За тим, хіба, винятком, що жив він, як уже зазначалося, не на квартирі у чужих людей і, слід думати, не сидів голодний. Зате тут були інші труднощі, про що він пише в автобіографії: «матеріальну спромогу вчитися в гімназії я мав завдяки тому, що мешкання і утримування забезпечували батьки мого батька, які мали своє господарство в тому ж місті. Там ще жили мої брати і сестри під час шкільної науки… Як у батька під час ферій, так і в діда під час шкільного року я працював у господарстві у вільному від науки часі».

Які були успіхи в навчанні юного гімназиста? В автобіографії він зазначає, що, почавши з 4-го класу, давав лекції іншим учням і таким чином заробляв якісь гроші.

В архівах збереглися шкільні документи Степана Бандери, які свідчать, що вчився він успішно.

Минав рік за роком, хлопець переходив із класу в клас. Уже в гімназії Степана Бандеру більше цікавила громадська і політична діяльність. Готуючи себе до подальшого життя професійного революціонера, він дбав про фізичне здоров’я і виховання сили характеру.

Тут, в гімназії, у третьому класі Степан Бандера вступив до молодіжної організації Пласт, а саме 1 жовтня 1922 року у гурток “Вовк”, який належав до п’ятого пластового куреня імені князя Ярослава Осмомисла.

Хлопців у Пласт організував колишній підхорунжий УГА Володимир Татомир, який багато часу приділяв куреню Ярослава Осмомисла. Степан Бандера пробував у першому та другому класах стати пластуном, але не міг вступити до організації через ревматизм суглобів. Пластову присягу та перший пластовий іспит склав 26 лютого 1923 року. До складу пластових іспитів належали такі дисципліни, як плавання, догляд за хворими, санітарна служба, гігієна, знакування (азбука Морзе), геологія, ощадливість. У колонці ощадливості Степан Бандера зробив надпис: “За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну”. Його пластовими товаришами були Володимир Охримович (Охрим), Олекса Гасин, що навчався разом з ним в гімназії, та Роман Шухевич.

Оскільки всі у Пласті мали свої прізвиська то й Степан Бандера не був винятком. Він був відомий, як Баба.

Про С.Бандеру не можна було сказати, що він слабий тілом та духом, а навпаки. Збереглися спогади шкільного товариша Володимира Ерденберга про юнацьку прогулянку до Бубнищанських скель: “Він (Дацко), найвищий зростом підняв руками найменшого Бабу (Бандеру) й висадив його на долівку кам’яного коридору. Вслід за ним ми по черзі вспиналися на його плечі, а Баба, сильний понад свій вік і зріст, витягав нас на гору”. Тому ймовірно, що це прізвисько він отримав від свого прізвища.

Та деякі джерела свідчать, що воно дісталося йому через низький ріст. Степан Бандера брав участь у мандрівках, які були організовані куренем. Часто мандрував по Гуцульщині Карпатськими Бескидами. Збереглася згадка про участь Степана Бандери у десятиденній мандрівці на першу обласну пластову зустріч на Писаному камені біля Косова. Було це 12-14 липня 1924 року. Маршрут пролягав через Ворохту, Криворівню, Ясіню, Яворів, Косів, Коломию. У дорозі їх застала гірська буря, і в цих нелегких умовах С.Бандера проявив свої кращі якості: наполегливість, витривалість та цілеспрямованість. Курені, в яких перебував Степан Бандера були належно відзначені. Вони неодноразово перемагали у вишколах та конкурсах поміж пластунів. А загалом стрийські курені були першими після львівських.

Процес формування характеру Степана Бандери знайшов своє відображення у пластовій характеристиці курінного отамана Романа Рака, яка була дана йому з нагоди вибуття із п’ятого пластового куреня. Роман Рак писав: “Один із чільних пластунів п’ятого куреня брав дуже видну діяльність в курені, як рівно причинився до першості для нашого куреня.”

“Найліпший з гуртка, честолюбивий, войовничий, енергійний,” ще одна цитата зі спогадів Романа Шухевича доводить його визначну роль у курені.

У 1927 році Степан Бандера закінчив навчання у Стрийській гімназії і одночасно перейшов у другий пластовий курінь старших пластунів ім. Івана Богуна, який згодом був перейменований на Загін Червона Калина, в котрому перебував до кінця життя. Одним із засновників цього куреня став і Степан Бандера. Це був знаменитий осередок поширення пластових та націоналістичних ідей на цілу Стрийщину. Крім виховання молоді, курінь опікувався стрілецькими могилами на горі Маківці, проводив курси таборування та картографії. Курінь також брав участь у розповсюдженні забороненої української літератури, яку привозили з Чехословаччини. Степан користувався повагою серед пластунів, які збиралися у парку “Вільшина”. Отже, прямуємо до парку вулицею Підзамче.

Вулиця отримала свою назву від Старостинського замку, що в ХІV – ХVІІІ ст. був важливою оборонною спорудою міста. А прилеглу територію – підзамче – займали селяни, що виконували феодальні повинності на користь замку. Так історично закріпилася назва за цією частиною міста. Вулиця з’єднувала центр з околицею.

Коли було облаштовано парк, точних відомостей немає. Але вже в другій половині ХІХ ст. парк став упорядкованим і використовувався для відпочинку. Близьке сусідство гімназії з “Вільшиною” було вигідне гімназистам, що входили в таємні групи Української Військової Організації, потім ОУН. В гущавині можна було втаємничитися, читати заборонену літературу. Часто гімназисти фотографувались в парку, призначали зустрічі.

Парк “Вільшина” пов’язаний з історією міста й іншими подіями. За часів Австро-Угорщини в ньому спорудили пам’ятник дев’ятому стрийському піхотному полку, що загинув в австрійсько-італійській війні 1859р. під м. Сольферіно і м. Маджента. Чотири пари гармат обрамлювали центральну стелу. Фрагмент пам’ятника, а саме – гармати зараз знаходяться біля краєзнавчого музею. І друга подія – це трагічна загибель гімназійного професора, художника Олександра Харкова від рук польського пограничного загону у вересні 1939 р.

Підзамче і “Вільшина” – це ті околиці, якими 8 років ходив гімназист Степан Бандера, наполегливий допитливий хлопець, що свідомо готував себе на посвяту Україні.

Наша наступна зупинка ЗСШ № 7. У 1872 році у Стрию було засновано Вищу реальну школу. Директором школи призначено Еразма Місінського. У цісарсько-королівській Вищій реальній школі за весь період її існування викладалися такі обов’язкові навчальні дисципліни, як релігія, польська і німецька мови, географія, геометрія, історія, фізика, хімія. До необов’язкових предметів відносились не тільки гімнастика й співи, а й, як не дивно, українська мова та історія рідного краю. Основним профілем Вищої реальної школи у Стрию був природничий цикл. Більшість предметів обов’язкової навчальної програми складали математичні дисципліни. Цісарсько-Королівська Вища реальна школа проіснувала до 1880 р. Протягом цього періоду в школі працювало 25 викладачів.

У 1880-1881 р.р. школа перетворена на державну гімназію з обов’язковим викладанням науки малюнку в чотирьох нижчих класах. Директором гімназії і Вищої реальної школи призначено Еразма Місінського.

Ще один будинок гімназії збоку костелу був зруйнований під час Другої світової війни і не відбудований.

Саме тут Степан Бандера складав матурні іспити після закінчення гімназії.

Готичний стиль (фр. gotique – готський, від назви германського племені готів), готика – художній стиль країн Європи пізнього середньовіччя. Зародився у Франції у ХІІ ст., в українських землях з’явився у XIV-XV ст. Провідне місце в готиці займала архітектура, а центральною спорудою став храм. Для будівництва соборів використовувалася конструктивна система, в основу якої покладено каркасну структуру, стрілчасті арки й ребристі склепіння, що передають свій розпір через особливі арки на стіни й підпірні стовпи (контрфорси). Готичні архітектори сміливо прорізали стіни високими вікнами, прикрашали їх вітражами. На західних фасадах споруджували вежі. Споруди були спрямованими вгору, легкими й багато декорованими скульптурами, різьбою по каменю. Характерними також були портали, стрілчасті вікна й круглі вікна-рози, декоративні деталі-фіали.

Еклектизм (гр. eklektikos – той, що вибирає), історизм або еклектичний історизм – стиль, що характеризується поєднанням різнорідних деталей в одному творі живопису, скульптури, архітектури, відсутністю цілісності, єдності. Особливо поширився в середині і другій половині ХІХ ст. Саме з архітектурного еклектизму, з його “всесвітнім” охопленням архітектурних й орнаментальних мотивів, в значній мірі зародився цілісний у своїй суті стиль модерн.

Класицизм (лат. classicus – зразковий) – художній стиль у європейському мистецтві XVII–поч. ХІХ ст., що звертався до античної спадщини як до ідеалу для наслідування. Як цілісна система сформувався у Франції епохи абсолютизму (XVII ст.). Архітектурі класицизму притаманні строгість і геометризм, підкреслено прямі лінії та статичні силуети.

Основою архітектурної мови стає ордер. Модерн (фр. moderne – сучасний) – стиль у європейському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст., що протиставив себе в якості нового поширеному у другій половині ХІХ ст. відтворенню стилів минулого (еклектизм). Естетика модерну акцентувала увагу на гнучкості, тендітності, навіть витонченості й вишуканості форм, невловимості переходів, підвищеній декоративності. Період становлення модерну співпав з відродженням інтересу до середньовіччя, національного мистецтва, романтизму. В архітектурі відмовилися, від симетрії і регулярних форм містобудування.

Будівлі в стилі модерн і їх конструктивні елементи становили символічно-образну єдність, характерними стали асиметричні композиції, декоративні панно, вітражі.

Використовувалися нові матеріали і принципи – залізобетон, каркасні конструкції, скло, кований метал, необроблений камінь, кахлі. Створювалися нові, підкреслено індивідуальні за стилем будівлі. Творам модерну притаманні пишність декоративної символічної орнаментики й скульптури (жіноча голова, стилізоване волосся, рослини, квіти, лінія “удар бича”).

Псевдоготика (гр. pseudes – брехня, і фр. gotique – готський), неоготика – напрям в архітектурі XVIII-ХІХ ст.ст., що відроджував форми і конструктивні особливості середньовічної готики. Виникла під впливом романтизму з його інтересом до минулого, ідеалізацією середньовічної культури.

У першій половині ХІХ ст. стала однією із течій еклектизму.

Сецесія (сецесіон (нім. Sezession від лат. secessio – відділення, відхід), назва кількох художніх об’єднань в Німеччині та Австрії кінця ХІХ – початку ХХ ст., модернізм у Німеччині, Польщі, Австрії. Для орнаментів віденської сецесії характерним було зображення рослин центральної Європи, зокрема настурцій, троянд, лілій, ірисів, братків, кал, кульбаб.

Ними прикрашали не лише зовнішні стіни та інтер’єри будинків, але й ковані решітки балконів, вікон, сходових кліток, використовували у вітражах на вікнах та дверях.