Дуліби

Село на березі р. Стрия, за 3 кілометри на південний захід від м. Стрия, обабіч колишнього державного, або “цісарського”, гостинця, бо прокладений за австрійської влади, а нині міжнародної автодороги Львів-Стрий-Закарпаття й далі в Угорщину. Назву виводять від назви давньослов’янського племені дулібів, яке проживало на цій території.Дуліби-річка

Відомий учений К. Тищенко теж пов’язує походження кельто-германського топоніму Дуліби від назви одного з найдавніших слов’янських племен – дулібів. Своєю чергою, назва племені утворилась найімовірніше на теренах давньої Тюрінгії (Німеччина) від ґотського слова dudlebi, перша частина якого містить ім’я власника або предка, друга означає “спадщина”.

Колись дуліби просунулись далеко на захід землями, залишеними на певний час германськими племенами, далі були ними зупинені, повернули на Волинь, а вже звідти прийшли на Прикарпаття. Свідчення цього – численні подібні топоніми в Німеччині, Польщі та Україні: Тотлебен, Дойтлебен, Деделебен, Доделебен, Тулібово, Дуляби, Долобів, Дуліпа тощо. Те, що плем’я дулібів згодом почало називатися волинянами, засвідчив арабський історик Аль-Масуді в 947 р.

У назві наголошують літеру “і”. Межує з м. Стриєм, селами Братківцями, Грабовцем, Жулином, Нижньою Лукавицею, Конюховом. Частини села і мікротопоніми: Горішній Кінець, Долішній Кінець, Басівка, Гостинець, Зади, Царинки, Лі(ю)тичина, Пустиня, Церковна Дорога, Осташова Дорога, Мельницька Дорога.

Від гірської річки Стрия село захищає гребля, вздовж якої прокладено об’їзну автомагістраль Львів-Закарпаття.

Про побут доісторичної людини на теренах села свідчать знайдені бойові крем’яні топірці доби неоліту, датовані VІ-ІV тисячоліттями до нової ери. Стародавній мікротопонім Лі(ю)тичина від кельтського слова lut – твань, болото може вказувати на виникнення або існування поселення на теренах села приблизно в ІІІ ст. до нової ери-ІІ ст. нової ери.

Перша письмова згадка про село належить до 1463 р. і міститься в судовій справі за позовом Міроша з Дуліб до Петра із с. Заплатина. Селяни займались рільництвом, тваринництвом, ремеслами, риболовством у колись повноводній річці Стрию.

У 1521 р. збудовано перший водяний млин. Через сто років зафіксовано ще один млин. У ХVІІІ-на початку ХІХ ст. селяни сплавляли дерево р. Стриєм для будівництва річкових суден. У 1791 р. Дуліби приєднано до м. Стрия.

Наприкінці XVII ст. село належало до королівської власності.

Було 224 хати, 2 млини, корчма. У 1880 р. було 152 хати, проживало 1 тис. 6 осіб, з них 973 українці, 33 жиди; у 1900 р. – 195 хат, 1 тис. 127 українців, 105 німців, 39 поляків, 37 жидів. Під час Першої світової війни через запеклі бої біля м. Стрия село, церква, парафіяльний дім і всі парафіяльні будівлі згоріли. У 1921 р. було 210 хат, 1 тис. 79 українців, 126 німців-протестантів, 33 поляки, 22 жиди; у 1935 р. – 280 хат, 1 тис. 468 українців, 116 поляків, 57 німців-протестантів, 29 жидів. У 1939 р. налічувалось 1 тис. 820 осіб: 1 тис. 455 українців, 200 поляків, 25 жидів, 140 німців та інших. До 1939 р. був панський фільварок, три корчми, два млини. Значна частина жителів працювала в м. Стрию, займалась дрібною торгівлею на базарі. У 2008 р. проживало 3 тис. 684 осіб, з них 780 пенсіонерів.

Дуліби-Сільська рада

За СССР створено Дулібівську сільську раду, в 1959 р. ліквідовану і в 1960 р. об’єднану з Грабовецькою сільською радою під назвою Дулібівська сільська рада. Землями користувався колгосп.

Загальна площа земельних угідь – 916 гектарів.

Перші письмові згадки про церкву належать до 1507, 1515, 1589 рр. і містяться в податкових реєстрах. У 1635 р. церква згоріла. У 1692 р. нова церква отримала ерекційну грамоту стрийського старости Яна Собєського. У 1699 р. село і церкву спалили татари. На початку ХVІІІ ст. на місці попередньої споруджено наступну дерев’яну церкву Святого Юрія УГКЦ. У 1820 р. коштом Стрийського маґістрату споруджено нову дерев’яну церкву Святого Великомученика Юрія УГКЦ.

15 вересня 1921 р. церква і дзвіниця згоріли. У 1923-1924 рр. за проектом дрогобицького інженера Володимира

Дуліби-дерев'яна церква

 Дидинського, під керівництвом майстра Василя Турчиняка з с. Лугу біля м. Делятина на Івано-Франківщині споруджено нову дерев’яну хрещату п’ятибанну церкву Святого Великомученика Юрія УГКЦ. У 1971-1975 рр. випускник Краківської Академії мистецтв стрийський художник Богдан Гумецький розписав іконостас. При церкві був колись і є нині парафіяльний дім для священика. Був і є церковний хор.

У 2007 р. за проектом львівського архітектора Я. Тиханського почато спорудження кам’яної церкви УГКЦ.

Дуліби-статуя І ХристаСкульптура Ісуса Христа, споруджена коштом родини Левка Друля, 2002 р. Каплиця Святого Івана Хрестителя. 4 придорожні хрести.

Пам’ятна таблиця М. Шашкевичу, 1990 р. Храмовий празник – на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці 4 грудня.

Першу школу відкрито в 1845 р. У 1881 р. існувала 1-класна школа з одним учителем. У 1911 р. споруджено нове двоповерхове приміщення 4-класної школи для сіл Дулібів і Грабовця, названої іменем М.Шашкевича. У 1935 р. школу розширено до 5-класної з польською і почасти українською мовами навчання. Нині працює школа 1-3 ступенів ім. М. Шашкевича: 36 вчителів, 11 технічних працівників, 302 учні. При школі є музейна кімната М. Шашкевича.

У 2005 р. відкрито філіал Лисятицької школи мистецтв.

У 1996 р. в приміщенні колишньої контори відкрито навчально-виховний комплекс “Середня загальноосвітня школа-гімназія” зі школою-садком ім. М. Шашкевича 1-2 ступенів: 33 вчителі та вихователі, 22 технічні працівники, 110 учнів. До 1939 р. існувала окрема німецька школа.

Дуліби-церкваВід кінця ХІХ ст. в селі існував селянський аматорський театр, що володів окремим будинком зі сценою, змішаний хор. Першу читальню “Просвіти” відкрито в 1906 р. у купленій хаті на осідку Стефана Корчака. У 1915 р. читальня згоріла. У 1929 р. споруджено окремий будинок читальні, що в 1939 р. теж згорів. При читальні був хор, драматичний гурток, бібліотека, каси взаємодопомоги, церковний і сільський хори. Існували осередки товариств Братства Апостольства молитви, “Просвіти”, Союз українок, “Рідна школа”, “Сільський господар”, “Відродження”, господарсько-споживчо-торговий кооператив, різні курси, інші. У 1990 р. споруджено приміщення їдальні заводу залізобетонних виробів, в якому нині працює Народний дім. Створено фольклорно-етнографічний ансамбль, драматичний гурток. Бібліотека працює в будинку сільської ради. Є спортивний клуб, дитяча світлиця. Відновлено осередок Союзу українок.

З села походять: педагог, журналіст, військовий історик, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, учасник І Зимового походу (1920), співзасновник і член УГВР, співробітник її Закордонного представництва в Німеччині та США, редактор журналу “Prologue”, газети “Свобода” в США Лев Шанковський (1903-1995); член ОУН, командир куреня УПА Михайло Гуштак -“Євген” (1918-1947); літературознавець, поет, перекладач, педагог, син Л. Шанковського Ігор Шанковський (нар. в 1931 р.); кандидат економічних наук Ольга Боженко (нар. у 1942 р.); архітектор, етнограф, кандидат архітектури, чл.-кор. Української Академії архітектури, член Національної Спілки архітекторів України, член Спілки архітекторів Молдови, лауреат Державної премії України в галузі архітектури Ярослав Тарас (нар. в м. Відні, Австрія, у 1944 р.); доктор технічних наук, професор Орест 

Осташ (нар. В 1948 р.); доктор медичних наук, професор Санкт-Петербурзької військово-медичної академії, заслужений лікар Російської Федерації Богдан Котів (нар. в 1964 р.); кандидат технічних наук Ярема Кулешник (нар. в 1953 р.); кандидат медичних наук Олександра Пронів (нар. у 1957 р.); кандидат філологічних наук, народний депутат України трьох скликань, Надзвичайний і Повноважний посол України Ігор Осташ (нар. в 1959 р.); кандидат технічних наук Любомир Боженко (нар. в 1932 р.); заслужений енергетик Російської Федерації Іван Івашків (нар. в 1956 р.).

У селі в священиків Лева Шанковського, його сина Петра Шанковського не раз гостювали Іван Франко, інші відомі діячі.

На сільському цвинтарі поховані: священик, парох с. Струтина-Нижнього о. Євген Шанковський (1887-1969); стрийський декан, парох, о. Лев Шанковський (1834-1900); парох, о. Мартин Гаврилюк (1918-2000).

Дуліби-тризуб

У 2008 р. було відділення пошти, фельдшерсько-акушерський пункт, автоматична телефонна станція, завод залізобетонних виробів і конструкцій, три будівельні організації, 2 транспортні підприємства, 2 агропереробні підприємства, агропідприємство, 4 столярні підприємства, кузня, 7 крамниць, 7 кафе-барів, 7 автозаправних станцій, 3 мотелі, крамниця ритуальних послуг.

2 реліктові тополі на території плебанії. Давній цвинтар колишніх німецьких колоністів.

У 2008 р. у власності селян було: 40 корів, 32 коні, 78 кіз, 2 тис. 166 голів птиці, 56 пасік, 542 легкові автомашини, 28 вантажівок, 2 трактори.

У 2008 р. постійно проживали люди в 1 тис. 115 будинках, стояли порожніми 22 хати.

Сполучення з м. Стриєм – автобусами.

 Використана інформація: Пастух Р. І. “Стрийщина крізь віки”. Енциклопедична книга-альбом.

 

Місцева влада
Адреса ради

82434, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Дуліби, вул. Т. Шевченка, 170а, тел. 52-1-90

Офіційний сайт http://www.dylibu.info/ 

Карта с. Дуліби