Розгірче

Вся історія села Розгірчого та наукові розвідки про нього пов’язані в першу чергу зі скелями. Це видно із короткого переліку наведених вище праць. Переважна більшість робіт містить обширний матеріал опису скель і печер, залишаючи при цьому відкритим питання часу їх появи та використання. З огляду на це, найбільш цікавими є дві публікації. Перша, уже згадувана нами, замітка І. Вагилевича про “руни” (1834) та стаття В. Карповича “Скальний монастир у Розгірчі” (Львів, 1830).

Обидва дослідники найближче підійшли у своїх висновках до датування цього печерного комплексу. І. Вагилевич через виявлені ним рисунки-“руни”, а В. Карпович через об’ємно-просторовий аналіз архітектури видовбаних печер. Якщо перший датує печерний комплекс X ст., то другий приходить до висновку, що в ХIІ—XIV ст.ст. тут існував печерний монастир.

У своїй статі В. Карпович приводить дані про найповніший каталог галицьких печер, що нараховує 45 пам’яток. Із них 22 пов’язані з монашим життям і мають назву “монастирів”, а один досліджено археологічно. Що стосується скель в Розгірчому, автор подає їх детальний опис, аналізує планово-просторовс вирішення печер.

Основний скельний масив знаходиться у підніжжі хребта на його північному схилі. Віддалений на 200 м від південно-східної околиці села. Крім цього скельного масиву існують ще дві малі скелі, віддалені від нього майже на 50 м. Ці дві скелі були своєрідним в’їздом на територію монастиря. Крім згаданих скель існує в лісі ще одна скеля із печерою і відбитими на ній хрестами. Вона також знаходиться на північному схилі хребта і віддалена від попередніх скель майже на 200 м у південно-західному напрямі.

Найбільш цікавим і вивченим в архітектурному відношенні є основний скельний масив. У його товщі вибито три печери, які знаходяться у двох рівнях. На першому рівні два приміщення, а на другому (до якого ведуть сходи) — одне приміщення. Аналізуючи архітектуру печерного монастиря, В. Карпович вважав нижню велику печеру житловою кімнатою, до якої примикала комора, а верхню печеру — монастирською церквою.

Щодо останньої, то наведені автором аргументи та планово-просторовий аналіз переконують нас у правдивості такого висновку. Він трактує цю церкву, як тридільну однонавову споруду. Причому поділяє простори відповідно на передсінок, нартек, головну наву (основне приміщення) та присвітерію (вівтарну частину), що має підвищення над рівнем самої святині. Дві ніші, видовбані по краях вівтаря, виконували роль протезіса та діяконікона. Три ніші-аркасолії на протилежній стіні служили, на його думку, сховками для церковних риз. Аналогом для них є подібні ніші в старій вірменській церкві у Луцьку, що походить з XIV ст. Крім загальних ніш є ще одна більша, яка, на думку дослідника, служила як “місце супочинку помершої братії, заки їхні тлінні останки віддано землі”.

Виходячи з цього опису, В. Карпович вказує на час заснування монастиря XIII—XV ст.ст. Описуючи верхнє приміщення, В. Карпович упустив ряд цікавих деталей. Йдеться про залишки слідів від дерев’яної конструкції на протилежній від входу стіні. Це довбані горизонтальні та вертикальні врубки, які використовувалися для закріплення дерев’яного каркасу. Утворена таким чином стіна прикривала собою пошкоджену тріщинами та корозією кам’яну стіну нави.

До церкви вели двоє дверей, про що свідчать врубки для масивних одвірків. Вікна мали дерев’яне обрамлення з решітками і, ймовірно, склились круглим вітражним склом. І ще одне упущення: знизу до церкви ведуть витесані в скелі 18 сходинок, біля яких — вертикальні отвори. Вони використовувались для кріплення конструкцій дерев’яних перил. Праворуч на рівні входу підтесана неширока площадка, яка веде до місця, де кріпився образ. Зараз тут видовбана прямокутної форми неглибока ніша. Що стосується нижніх печер — житлової кімнати та комори (за В. Карповичем), то при детальному огляді вдалось встановити різночасовість їх довбання.

Це, насамперед, пов’язується з розвитком монастиря. Доказом цього є не лише характер довбання, а й просторова орієнтація цих приміщень. Раніше існували два невеликі приміщення, що перпендикулярно стояли одне до одного зі спільним зовнішнім входом. Перше, менше, В. Карпович назвав коморою. Воно збереглось і має розміри 2×1,5 м. Очевидно, служило за келію. Сюди ведуть двоє дверей, про що свідчать підрубки. Друге приміщення знаходилось праворуч і було знищене при довбанні великої печери.

Перед цими двома приміщеннями витесаний в товщі скель невеликий ґанок. Над ним зовні продовбана канавка для відведення води. Третя келія з окремим входом знаходилась праворуч — вище від описаних печер — і була також знищена при розбудові монастиря. Тепер тут велике приміщення 8,20×7 м з окремим входом і круглим віконцем над ним. Як уже згадувалось, В. Карпович трактував його житловою кімнатою.

Джерело


Сьогодні монастир стає популярним туристичним місцем. Багато туристів, які займаються рафтингом на річці Стрий, зупиняються за пішохідним мостом та пішки йдуть до села, аби поглянути на монастир.

В давнину існував жіночий василіянський монастир, підтвердженням чого є згадка про нього в описі Перемиської єпархії УГКЦ 1761 року, зробленого на вимогу єпископа Онуфрія Шумлянського.
.

Місцева влада
Адреса ради 82472, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Розгірче, тел. 31-5-85

Скельний монастир (туристичний маршрут)

Публікації в інтернеті

Церква Святого Миколая

Сторінка в фейсбук

Печерний монастир біля с. Розгірче. Парк Сколівські Бескиди

Руни Розгірчого    Цісарське урочище

Всі відео про Розгірче