Стрітення – свято віри, надії та любові

 Стрітення в перекладі зі старослов’янської – «зустріч». Цього дня відбулася зустріч Бога і людства. А в переносному сенсі – зустрілися два Завіти, і Старий остаточно поступився місцем Новому…

Біблійна легенда розповідає, що Симеон займався перекладом Святого Письма з єврейської на грецьку мову. Коли він прочитав слова «Се Діва в утробі зачне, і Сина», то вирішив, що до тексту закралася помилка і замість слова «діва» має бути написано «дружина». Однак, як тільки він зібрався виправити помилку, йому з’явився ангел і запевнив його, що помилки немає і Симеон сам особисто зможе переконатися в істинності пророцтва. Той довго чекав на виконання обіцянки – цілих 300 років. І нарешті якось з натхнення Духа Святого він прийшов до храму, куди Марія з Йосипом того ж дня принесли Дитятко Ісуса, якому виповнилося сорок днів.

За Законом Мойсея, батьки повинні були приносити до храму для посвячення Богу своїх первістків чоловічої статі на сороковий день після народження. Таким чином і відбулася зустріч, яку дотепер прославляють християни в усьому світі.

За церковним календарем, свято Стрітення завершує різдвяні свята, які прославляють народження Ісуса Христа. 15 лютого віруючі освячують у церкві свічки, які потім приносять у будинок як символ світла й очищення.

За народними уявленнями цього дня Зима зустрічається з Весною. Період від Стрітення до Благовіщення вважали біологічною межею зимоборства. Язичницьке освячення вогню з прийняттям християнства перемінилось в освячення свічок і води. Такі свічки зберігають на покуті протягом року або вплітають у дідухи.

Вірять, що свічки-громнички оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву – від бурелому чи граду, а членів родини – від злого ока та хвороб.

Свічка в багатьох народів світу є символом сонця, долі, духовної енергії. Для наших предків свічка слугувала аналогом людського життя, душі, що перебуває в тілі, тому була обов’язковим ритуальним атрибутом і одним з найважливіших оберегів.

З чого і як виготовляли свічки? Найпевніше з воску, адже в давнину парафіну ще не було. Легенди свідчать, що бджіл Бог послав на землю, як дар. Віск та оливу приносили до храму як жертву Богові. Блаженний Симеон, архієпископ Солунський, пише, що чистий віск означає чистоту та неоскверненість людей, які його приносять. А м’якість і плавлення воску символізує наше каяття і готовність до послуху Богові. Свічки ставлять перед іконами та супроводжують молитвами за здоров’я, за щасливу дорогу, на всяку допомогу і за всіх потребуючих Божої опіки. Саме з цим пов’язані звичаї ставити свічку (підтримувати життя) при всіх найважливіших подіях у житті людини.

 

Справжня стрітенська свічка має бути виготовлена з чистого бджолиного воску. Головна сила свічки – у щирій молитві. Лише тоді вона приносить мир і спокій у наші душі за життєвих негараздів. Якщо молитися з запаленою стрітенською свічкою, від її світла втікають злі духи, нею освячують помешкання, відвертають та оберігають від стихійних лих, особливо громовиці. За це її часто так і називають – «громовиця», або «громниця».

Стрітенську свічку запалюють під час хвороби, також можна запалювати під час молитви та святкової трапези в особливі для людини дні: день народження, день янгола (іменини), великі церковні свята.

Притча про 4 свічки

Чотири свічки спокійно горіли й поволі танули … Було так тихо, що чулося, як вони розмовляють.

Перша сказала: «Я – СПОКІЙ. На жаль, люди не вміють мене зберегти. Гадаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути!» І вогник цієї свічки згас.

Друга сказала: «Я – ВІРА. На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу мені горіти далі». Щойно вона вимовила це, подув легкий вітерець і загасив свічку.

Дуже засмутившись, третя свічка вимовила: «Я – ЛЮБОВ. У мене немає більше сил горіти далі. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, хто їх любить найбільше, – своїх близьких». І ця свічка згасла.

Раптом до кімнати зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись вона заволала: «ЩО ВИ РОБИТЕ?! ВИ ПОВИННІ ГОРІТИ! Я БОЮСЯ ТЕМРЯВИ!» Промовивши це, дитина заплакала.

Схвильована четверта свічка сказала: «НЕ БІЙСЯ І НЕ ПЛАЧ! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ можна запалити й ІНШІ ТРИ СВІЧКИ. Я – НАДІЯ!»

Стрітення – це зустріч щирих і натхненних душ із Господньою Любов’ю. Це свято надії на прийдешній рік. Бо саме Любов править світом, і Бог – то Любов, а наша віра в Бога – то Любов до всього, що нас оточує. Щиро любити світ і себе в цьому світі, шанувати своїх рідних і поважати всіх людей, кого ми зустрічаємо на життєвому шляху, – ось вища мудрість, закладена в святі Стрітення.

Анастасія ЧЕГЛАКОВА

Джерело

 

Опубліковано у Стрітення, традиції. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.