Історією мого рідного міста Стрия займаюся ще зі шкільних років. За правління нашого старого новообраного мера став цікавитися ще більше і детальніше. Адже саме його команда перетворює Стрий на суцільний будівельний майданчик, на монстра, який на своєму шляху знищує всю історичну спадщину, передану нам попередніми поколіннями. Майстри, які робили свої творіння не на роки, а на віки, дивують своїми роботами і по сьогодні.
Мова, зокрема, піде про Яна Верштайна та його ливарню. Більш докладніше почав вивчати його роботи після варварського демонтажу гасової лампи 1907 року по вул. Шевченка на початку березня 2016 року. Так, саме працівники МКПП знищили одну з двох, вцілілих за сто десять років, ламп.
Колись місто налічувало 420 гасових ліхтарів. Через великий надлишок гасу вуличне освітлення не вимикали. Так як утримання вісьмох робітників обходилося дорожче, ніж сам гас на всі лампи міста, ліхтарників розпустили. Через такий казус Стрий був одним із перших міст Європи, забезпеченим вуличним освітленням, і одним із останніх, який побачив електричні лампи на своїх вулицях. Прославився на цілу Європу і дістав назву «місто негаснучих ліхтарів»! Відома ще одна назва – дуже романтична – «місто вічного світла». У 1928 р. Ян Верштайн проклав 27 км (!) труб, які подавали гас до ліхтарів.
Серед відомих робіт майстра, які ми можемо побачити й сьогодні, – брама міської поліклініки,
вхідні двері, балкони, огорожі виставкового залу, будинок Фіхнера (військова книгарня), будинок Лютербаха (військомат),
районний суд зі своєю огорожою.
На превеликий жаль, байдужість влади і жага власної наживи з кожним днем знищує все більше і більше пам’яток Майстра ливарного мистецтва.
Можливо, сама історія прийняла рішення і нагадує духові Яна Верштайна про одну зі сторінок життя майстра назвою вулиці, на якій знаходилася його ливарня – колишній завод «Кірова». Так, це вулиця Остапа Нижанківського.
Відомий український хоровий диригент, організатор музичного життя, автор сольних, хорових, ансамблевих творів. Він був одним із перших послідовників Лисенка на Галичині. До гімназії пішов у Дрогобичі, де в 17 років вже написав перші твори. Там стає учасником таємного гуртка, де вивчає творчість Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Котляревського. В результаті конфлікту з професором Гошовським і братством, Остапа в 24 роки виганяють, і він іде на службу в Австрійську армію. У війську відвідує «Академічне братство» і знайомиться з Франком і Вахнянином.
У 1885 р. – учень української гімназії, де створює «Бібліотеку музикальну», яка пропагує українську музику. Після закінчення її, на вимогу батька, вступає до духовної семінарії. Закінчивши семінарію, відчуває брак музичної підготовки та їде до Паризької консерваторії.
Після повернення до Львова його не приймають на роботу до семінарії через український репертуар. Брак роботи змусив його стати на Тернопільщині священиком. На Стрийщину повернувся в 1900 році. Стає парохом с. Завадів, до якого входили Голобутів і Нежухів. Витягує парафію з духовної пітьми, будує бібліотеки, школу. Засновує «Каса Райфайзен». Нижанківського запрошують керувати товариством «Стрийсьий Боян». Відкриває «Просвіту» в с. Завадів. У 1904 році засновує першу українську кооперативну молочарню – згодом «Маслосоюз». Проявляє дуже великий хист у бізнесі і підносить Стрийщину на новий щабель. Багато працює в усіх напрямках – музика, бізес, парафія. Стає головою Стрийської «Просвіти».
У 1914 році віддає трьох синів до УСС. А вже в травні 1915 москалі здобули с. Завадів. З 8 вересня по 19 жовтня 1914 року і з 22 жовтня 1914 по 31 травня 1915 року Стрий був окупований москалями.
Район потрохи оговтується від війни – і Нижанківський стає повітовим комісаром ЗУНР і духовним провідником Стрийщини.
1 листопада 1918 року на Стрийській ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. Почалася збройна боротьба за Українську незалежність. Проте, вже 19 травня 1919 року Стрий окупувала польська армія і почалися доноси, арешти і репресії. Не оминуло і Остапа Нижанківського. Через донос його арештували.
Тим «героєм» нової окупаційної польської влади виявився стрийський підприємець, онімечений поляк Ян Верштайн, якому, як в’язневі, нова українська влада подарувала життя. Такою була подяка Верштайна за власне життя.
21 травня 1919 року Остапа Нижанківського заарештували, а вже наступного дня повели на розстріл. Розстріляли його біля колії, на дорозі, що веде на міське кладовище. Загинув він мужньо, як герой, яких тисячами страчувала польська окупаційна влада. Після розстрілу в його хаті провели обшук, все майно було розтрощене, бібліотека спалена ,подвір’я сплюндроване. Похований був у гробівці Бобикевичів і тільки через вісім років труну перенесли до власного гробівця.
«Такого знущання, жаху і вандалізму я ще не бачив. Чернь – чужа й наша – топтала музичні твори покійника, а дощ, наче союзник, скаженого ворога, змивав чорнила з нотного паперу, щоб стерти дух великого українського композитора і музичного діяча, що його мала українська нація. Хотіли цим вороги знищити український доробок автохтонів Галицької землі. Ніхто з людей-гієн не мав милосердя й розуміння пам’яті великого творчого духу. Тільки вітерець скрадався тихцем, брав на свої легкі крила картки нотного паперу та розносив їх по всій нашій землі» (Зі спогадів П. Кобат).
Інформація з мережі інтернет. Автор Юрій Левицький
