Відбудова храму після останньої пожежі (яка майже повністю знищила костел) тривала близько 8 років. Здійснював її відомий львівський архітектор Юліан Захаревич у неоготичному стилі з елементами романської архітектури.
Так було збудовану мальовничу вежу, яка без перебільшень змушує зупинитись і подивитись вгору, скільки б разів повз ви не проходили. Здається, що вона розсікає хмари, з’єднуючи небо і землю.
З правого боку розташована каплиця епохи ренесансу з закладеним вхідним порталом та таблицями з латинськими надписами. Крайні таблиці розташовані над вікнами у десюдепортах, над ними зображені шляхетські герби, що вірогідно належали похованим тут людям.
Якщо зайти всередину, то перше, що вражає – це збережена атмосфера минулого і тільки люди нагадують, що ми в ХХІ столітті. Можливо тому, що храм залишався діючим навіть у суворі до релігії радянські часи і зберіг свою автентичність. До слова, у 1967-у році тут знімали художній фільм «Майор Вихор».
На перший погляд все дуже просто. Інтер’єр оформлений з імітацією під кам’яну кладку, на стінах нема жодних розписів. Тільки ікони і особлива хресна дорога. По праву і ліву сторону традиційно для костелів розміщені дерев’яні лавки від входу аж до головного вівтаря. Але побувши в храмі трохи довше, розумієш: в цій простоті захована велика глибина.
У правому вівтарі знаходиться образ Ісусове Милосердя, у лівому – на червоному тлі вцілілий у пожежі Розіп’ятий Ісус. У головному вівтарі образ Матері Божої, яка сидить на кріслі як цариця неба і землі, намальований у 1888-у краківським художником Флоріаном Цинком.
«Для мене дуже показовим є те, що він зобразив по бокам двох покровителів. Архангела Михаїла – першого покровителя Україниі владику Станіслава – першого покровителя Польщі. Під ногами у неї свята книга, на голові папська корона. Коронація – це виняткова пошана для ікони, я можу це порівняти тільки з тим як колись коронували королів. Для того, щоб провести коронацію, потрібно свідчення людей, які б розповіли про зцілення завдяки іконі», – розповідає настоятель храму отець Войцех Буковєц.
У вівтарі є також 6 вітражів. Зсередини вони розписані кольоровими фарбами, зображаючи святих і створюючи унікальний витвір мистецтва. Але якщо подивитись ззовні, то буде видно тільки чорне вікно з майже непомітними проблисками.
Ще однією родзинкою є орган, який звучить під час богослужінь кожного дня. Перша документальна згадка про орган припадає на 1620-ий рік. Проте він згорів у одній з пожеж. Після останньої встановили орган фірми «Gebruder Rieger», ор. 426.
Він дерев’яний, різьблений, з золоченими профілями та елементами орнаменту. Ідеально по висоті та ширині вписується в розміри простінків на хорах і складений з двох трьохосьових сегментів з широким просвітом, відкритим на вікно з західній стіні костелу, в якому відкривається вітраж.
Парафія Стрий входила до складу Перемишльської дієцезії (з 1396-го року два роки перебувала у складі Галицької архідієцезії). У 1594-у Стрий увійшов до Самбірського деканату, і лише 1787-го остаточно перейшов під юрисдикцію Львівських архієпископів у складі Галицького деканату.
На початку XIX століття місто було осередком деканату, а Стрийська парафія у 1885-у нараховувала майже 4 тисячі вірних з міста і двох з половиною десятків сіл. Нині до парафії, окрім Стрия, входить також Сколе.
8 вересня 1995 року храм був проголошений Санктуарієм Матері Божої Покровительки Людських Надій. Перебуваючи в Україні Святіший отець Іван Павло ІІ освятив у Львові корону Матері Божої Стрийської, а 9 вересня 2001 року Львівський митрополит кардинал Мар’ян Яворський коронував цей образ. Нині костел залишається особливим місцем, до якого приходять люди просити про заступництво Божої Матері.
Храм має два празники. Один з них – 9 липня, коли парафіяни моляться до Плакальниці Людських Надій, другий – 8 вересня, коли святкують Різдво Богородиці.
Відвідати костел можна будь якого дня, адже служіння тут проводиться щоденно.
Джерело Фото автора
