Грабовець

Історія села – це в основному пам’ять людей. Щоб зрозуміти сьогоднішнє життя села, треба добре знати минуле. Наші корені йдуть з віків минулого, з історичних подій в боротьбі за своє існування, за побудову нашої державності. Це маленька частина історії України.

Перша письмова згадка про село Грабовець датується кінцем XVIII ст. в так званих Йосипівських та Францисканських метриках. Границі села межували з селами Нежухів, Дуліби, Конюхів, Колодниця та містом Стрий (включаючи так звані «Домки»). Опис земель знаходиться в «Кадастровій книзі», яка складена в 1854 році і знаходиться зараз в Грабовецькій сільській раді.

З часів поділу Польщі (1772,1793, 1795 рр.) Галичина була приєднана до Австрії. Тому в селі разом з українцями, поляками селяться німецькі колоністи. Всі громади досить мирно спів-існували. Німецька громада володіючи численними землями побудувала школу, заклали цвинтар.

На початку 70-х рр. ХІХ століття через село пройшла залізнична колія (Львів-Відень). Для будівництва австрійський уряд викуповував землі в жителів села для насипу пагорбу для колії. З тих часів залишилась назва «Опришківські ями».

Назва «попівщина» свідчить про те, що в ХІХ столітті тут була резиденція священника. Вона включала хату, господарські будівлі і земельну ділянку, ширина якої було 60м і сягала від р. Стрий до Завадова. Маєток належав громаді (тепер будинки Лобойко, Кокіндяк). Ще до 1914 року резиденція була ліквідована і перенесена до села Дуліби.

Назва «Селуксело» виникла під час 1-ї світової війни, росіяни які тут розквартирувались промовляли на російській мові: «єто єсть село к селу».

У 90-х рр. ХІХ ст. в селі була заснована «Просвіта» (голова парох Шанковський). Приміщення для роботи «Просвіти» громада орендувала в жителів села (хата Дулиш, німецька школа).

В 20-30-х рр. був організований хор, яким керував Євген Пасіка, талановитий і грамотний хормейстер. Хор славився своїм співом.

Перед Селукселом йшла лінія укріплень, які простягалися від р. Стрий до Завадова. В 1915 р. на весні тут проходила лінія фронту, коли австро-угорські війська наступали з Карпат. Вбитих жителів похоронили на цвинтарі на початку села, збоку Конюхова. В 1992 р. на цвинтарі закопали новий хрест і кожного року на Зелені свята відправляється панахида.

За часів Польщі 1918-1939 рр. в селі була «Гміна» – управа на 9 навколишніх сіл (Дуліби, Конюхів, Гірне, Любинці, Братківці, Жулин…). Кожне село мало солтиса, а Гміною керував війт, житель села Грабовець І. Росола. В приміщенні Гміни була бібліотека (тепер будинок Шалайка). Солтиси з’їжджалися в Грабівці на сейми і вирішували всі основні питання. Вирішено було побудувати пожежну частину, лазню (тепер АТС).

Церкви на Грабівцях не було, тому ходили на Дуліби. Але стара церква в 1920р. згоріла, томі дві громади вирішили побудувати нову. Половину коштів на будівництво дали Грабовецькі господарі. У 1923 р. збудовано нову церкву Св. Юрія. Разом дві громади побудували і резиденцію для пароха.

В 1925 р. (є дата 1923 р.) в с. Грабовець побудована. За переказом її привезли з Лавочного (пам’ятка архітектури). В цей час був закладений і цвинтар. До 1955 року в церкві правив о. Матковський, після о. Пронюк, а з 1960 р. – о. М. Дацишин. Після смерті о. Дацишина парохом є о. З. Федькович.

Основну роль в будівництві школи відігравала грабовецька громада. Вона викупила так зване магістерське поле, яке простягалося від колії до річки і побудували школу на Грабівці і Дуліби.

У 30-х р. ХІХ ст. почали будувати читальню на кошти громади. Керував війт І. Росола. Блоки, по 48 кг робив Тимчій Іван. Активно допомагала молодь. До 1939 р. було вибудовано коробку. Відкрито 17.09.1979 р. голова оргкомітету Матійців Левко.

На околиці села побудували військові склади. Сюди було підведено електро-енергію від ліній Стрий-Борислав.

З того часу залишалась назва «Похоровня». Тут хлопці за завданням ОУН, добували боєприпаси (Дулиш Богдан). За часів Польщі в селі діяв дитячий садок.

Активістами села була національно-свідома молодь. Це перш за все: В. Тимчій (Лопатинський), Опришко Микита, три брати Тимчій з Селуксела, Друль Іван, та інші. Вони були членами ОУН, а пізніше УПА.

В 1940 р. радянські військові почали будувати аеродром, який існує до сьогодні. Його будували війська полонених серед яких були французи і англійці. Тим хто помирав хоронили в братських могилах в напрямку до Колодниці. Саме по цих могилах продовжили полосу більшовики. Кажуть, що товщина бетону сягає 1 м.

В час німецької окупації 1941-1944 рр. біля церкви насипали могили Січових Стрільців Лопатинському і членам ОУН, які загинули 1940 р. За радянських часів ці могили були зрівняні з землею, і тільки 1989 р. молодь села знову насипала їх.

Після приходу більшовиків в 1944 р. багато хлопців пішли в УПА: Тимчій Володимир, Опришко Микита, Друль Іван, Берездецький Лев, Тимчій, Мельник, Матійців П., Павула Михайло, Тимчій Степан, Логінський С., Турик М., Вітрикуш М.

Багато жителів села за участь в УПА були вислані на Сибір (родини Дулишів, Друлів, Матійців).

В листопаді 1979 р. був відкритий Народний дім і в три кімнати другого поверху було перенесено сільську бібліотеку. Тоді ж при клубі був організований хоровий колектив (керівник К. Грицак). Хор своєю працею здобув звання Народного, який своїм співом чарує всі куточки України.

В 1989 р. при церкві був організований церковний хор (регент Є. Берездецький).

Найпамятнішою подією цього року (24.09.1989р.) стало відкриття пам’ятника в центрі села геніальному поетові Т. Г. Шевченку. Список активістів, які приклалися до цього закладеного в капсулу, яку мають відкрити через 50 років.

У 90-х рр. було збудовано АТС, магазин в Селукселі, заасфальтовано дорогу.

В квітні 1992 року село знову вибороло собі право мати сільську раду (голова Т. Кунько, в 1994 р. – вибрано М. Олійника).

В селі нараховується 355 господарств, 1036 жителів. В 2000 р. зроблено реконструкцію Народного дому і перенесено сільську раду. Коштами села в вересні 2004 року було закінчено будівництво резиденції. У 2000 р. викуплено в Дулібського споживчого товариства магазин і в 2004 році там почав діяти фельдшерсько-акушерський пункт. На території діють підприємства: перукарня «Валентина», фірма «Стиль».

Хронологія

• 1463р. – заснування села Грабовець.
• Кін.18ст. – перша писемна загадка про село в Йосипінських і Францисканських метриках.
• 70-ті роки 19ст. – через село прокладено ділянку залізниці Львів – Відень.
• 1893р. – організовано товариство « Просвіта ».
• 1911р. – закладено фундамент під будівництво церкви місце для кладовища.
• Збудовано школу імені М. Шашкевича на села Дуліби і Грабовець.
• 1918-1939рр. – на території була створена « Гміна » – управа на 9 навколишніх сіл, очолив Іван Росола.
• 1924р. – завершено будівництво і освячено храм Різдва Пресвятої Богородиці, який став окрасою села та джерелом духовності, культурного розвитку.
• 1926р.- настоятелем храму в селі Дуліби і Грабовець став о. Микола Матковський.
• 1930р.- в селі працювали 2 дитячі садочки, для яких винаймали приватні будинки, існувало товариство « Рідна школа », де В. Тимчій – Лопатинський разом з однодумцями читав реферат, молодь декламувала вірші, збирався хоровий гурток під керівництвом диригента п. Оринича.
• 1933р.- з ініціативи пароха і членів « Просвіти » розпочато будівництво читальні, яке вдалося завершити аж в 1979 році.
• 1934р.- відкрито сільську лазню.
• 1940р. – розпочато будівництво аеродрому радянськими військами.
• 1943р. – на увінчання пам`яті В. Тимчія – Лопатинсього насипано високу могилу, яку освятили на Зелені свята. З-поміж багатьох визначних діячів національно-визвольної боротьби першої половини ХХ століття одне з чільних місць посідає Володимир Тимчій-“Лопатинський”, який займав пости Провідника першого звена Юнацтва ОУН у Стрийській ґімназії, організаційного референта повітового і окружного проводу Стрийщини, організаційного референта Крайової Екзекутиви (КЕ) Західних Українських Земель (ЗУЗ) і, нарешті, Крайового Провідника та члена Революційного Проводу ОУН. Ставши керівником організації у Західній Україні перед початком Другої світової війни, він підготував і очолив повстання націоналістів за створення незалежної Української Держави. Збройні відділи ОУН відіграли важливу роль в самообороні населення від грабунку польськими жовнірами, здобули значну кількість зброї і боєприпасів. Позиція В. Тимчія-“Лопатинського” багато важила для переходу ОУН на революційний шлях боротьби і створення нового Проводу на чолі із Степаном Бандерою. Заслуги В. Тимчія перед українським народом увічнені у пісні-баладі “Як Лопатинський з-за кордону” про його геройську смерть у 1940 р. Ця пісня стала справді народною – її повсюдно співали в Західній Україні. Хоча ім’я Володимира Тимчія-“Лопатинського” знане в історичній науці, проте його життєвий шлях досі залишається практично невідомим загалові.
• 1955- 1960рр. парохом села був о. Микола Пронюк.

• 4 грудня 1961р. – о. Михайло Дацишин призначений настоятелем парафій Дуліби і Грабовець, де судилося прослужити майже 32 роки. Церкву було закрито. Деякий час вона перебувала у занедбаному стані. Люди ходили в Дуліби і вірили, що настане час, коли відкриються двері рідного храму.
• 1974-1976р. – газифікація села, стараннями районного депутата п. Василя Комаречка.
• 1977р. – сільська Рада прийняла рішення, щоб захистити храм Різдва Пресвятої Богородиці від осквернення, перетворити його на дім панахиди.
• 1978р.- користуючись нагодою церкву пофарбували на ззовні, частково перекрили, укріпили хрести на куполах.
• На поч. 80-х рр.. стараннями п. Михайла Бичка, п. Богдана Матійціва, п. Петра Грищишина, п.Федора Тхіра, п. Юрія Паєвського таємно замінено старий дерев` яний хрест перед церквою на новий.
• 1978р. – завершено будівництво « Народного дому », відбулося урочисте відкриття, на якому виступав новостворений хоровий колктив, який очолив п. Катерина Грицак.
• 1989р. – організовано товариство української мови ім.. Т. Шевченка, відновлено роботу товариства «Просвіта», головою якого став п. Іван Турянський, а з 2008 року. Люба Берездецька.
• 1989р. – час відродження УГКЦ. Відкрито церкву, парохом якої став о. Михайло Дацишин. Створено церковний хор під керівництвом дяка-регента п. Євгена Берездецького.
• 1989р.- урочисте відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченкові, спорудженого за ініціативо. Хорового колективу та товариства «Просвіта». Посвячували пам’ятник о. Михайло Дацишин та о. Василь Костів.
• Травень 1990р.- за участю о. Михайла Дацишина відбулося перезахоронення тлінних останків сотника УПА Михайла Павули.
• 1 липня 1990р. – відновлено діяльність осередку « Союзу україночок », який очолив п. Марія Бас, а з 2002 року п. Ольга Біганич.
• 1991- 1992рр. – телефонізація села.
• 1992р. – утворено Грабовецьку сільську раду (сільськими головами обиралися: 1992. – Кунько Т. О., 1994 – Олійник М.М., 2010р.- Кунько Т.О. )
• 3 січня 1993р. – о. Михайло Дацишин відсвяткував на парафії села Грабовець 50 років священства. Цей день об’єднав усіх в одну велику родину. Згодом парох занедужав. У цей час його хвороби та по смерті служить о. Степан Горинь – парох села Завадова. Його поважали і любили за доброту, вірне служіння богові і людям.
• 14 грудня згасла свічка слуги Божого отця Михайла, але не згас його дух, його добрі справи.
• 1994р. – на парафію села Грабовець призначено молодого священика о. Зеновія Феьковича. У неділю мироносиць він відправив першу Службу Божу для мирян церкви Різда Пресвятої Боородиці.
• З 1994 року традиційними стали поїзди парафіян на прощі до Зарваниці, Закарпаття, Крехова, Страдчу, в супроводі вчителя історії, екскурсовода Ольги Біганич, та щорічні прощі до грошева й Волі Довголуцької.
• В серпні 1995 року – силами Народного дому, « Просвіти» , «Союзу українок», церковного братства і виконкому сільської Ради проведено фестони під гаслом « Бог, свобода, Україна – наша заповідь свята!».
• В грудні 1995р. і на початку січня 1996 року на парафії перебувала ікона Гошівської Божої Матері.
• Навесні 1999р. відбулися трьохденні ре колекції для мирян. Їх проводили сестри Хризанта і Марія з монастиря Пресвятої родини м. Львів.
• В 2000 р. в шосту неділю Великого посту вперше було відправлено Хресну дорогу по території села.
• У червні 2001р. парафіяни взяли участь у зустрічі з понтифіком Іоаном Павлом у Львові на іподромі.
• 2004р. – відкриття нового ФАПу.
• 2005-2006рр.- асфальтовано вулицю Лопатинського.
• 2007р. – за кошти жертводавців встановлено скульптуру Матері Божої, придбану за кошти Зеновія Бичка.Золотистий
• 2007р. – здійснено вуличне освітлення.
• 2008р. – зведено дитячий майданчик.
• 2009р. – асфальтовано вулицю Нову.
• 2011р. – зведено пам’ятник Крайовому Провіднику ОУН Володимиру Тимчію -Лопатинському.
• 2013р. – освячено нове кладовище та австрійський цвинтар, реставрується церква

Хрест на честь знесення панщини.
Месійні хрести.

Памя’тний знак на честь 200- ліття Т. Г. Шевченка.

Дивитися всі фото села Грабовець

Читати на нашому сайті всі новини  про село Грабовець

Група в фейсбук