«Ми живемо в кінці географії». Так іноді полюбляють казати мешканці Розгірчого на Стрийщині. Мальониче село оточене лісами, скелями та урочищами можна вважати своєрідною квінтесенцією краси Прикарпаття. Щоправда поруч із село проходить траса Київ-Чоп, однак від села її відділяє річка Стрий, через яку є лише пішохідний міст. З одного боку це створює суттєві незручності місцевим, хоча з іншого захищає цю благословенну місцину від зайвих «здобутків цивілізації», створюючи в Розгірчому ауру тиші і спокою.
Храм у камені
Окрасою села, як і всієї Львівщини є розташований в однойменному урочищі скельний монастир. Можна лише дивуватися, чому це унікальне місце так мало досліджувалося. Якщо не враховувати кількох не надто ґрунтовних праць з ХІХ століття, то більш менш активно його почали вивчати лише наприкінці минулого віку. А туристичною родзинкою скельний монастир у Розгірчому стає лише зараз.
Потрапивши у село, в першу чергу важко не побачити верхів’я Святомиколаївського храму, збудованого у 1888 році. Від нього якихось 10 хвилин пішки – і ви потрапляєте у містичну казку давнього скельного монастиря, який заховався між кронами давніх буків, хоч і розташований на висоті 443 метра над рівнем моря.
Перша згадка про святиню датована другою половиною XV ст. Тож історики припускають, що розбудовувався він, щонайменше на сто-двісті років раніше.
За куцою інформацією, яка дійшла до наших днів, монастир був чоловічим. Ймовірно, що його засновниками були монахи, що втікали із поруйнованих татарами руських міст, а, можливо, і з самого Києва. Ченці знайшли непримітно-важкодоступну місцину та видовбали у скелях свій монастир.
У товщі основного скельного масиву вибито три печери, які розташовані на двох рівнях. На першому — два приміщення, а на другому, до якого ведуть сходи – одне. Дослідники вважають нижню велику печеру житловою кімнатою, до якої примикала комора, а верхню печеру — монастирською церквою.
Доречною буде засторога для бажаючих піднятися на верхній ярус монастиря. Вибратися на нього значно легше, ніж потім злізти. Тож, якщо у вас немає відповідного взуття – краще не ризикуйте.
До речі, скелі, як свідчать археологічні дослідження, використовували в дохристиянські часи. Про це свідчать і давні написи, і виявлене у 1990 році землеробське поселення на розташованому поруч городищі.
Неподалік від скель у давніші часи розташовувався зруйнований нині жіночий василіанський монастир. На згадку про нього встановлено капличку, від якої нещодавно прокладено майже 2-кілометрову Хресну дорогу до скельного монастиря.
Приверне увагу і вхід у якийсь ще не досліджений тунель. За переказами, він веде аж до Довбушевих скель у Бубнищі. Віриться, щоправда, у це мало, адже відстань до них понад 8 кілометрів.
Свідок Літописної Доби
Свого часу монастир у Розгірчому та давнє городище детально описав знаний український історик і дослідник Ярослав Ісаєвич, назвавши його Свідком Літописної Доби.
Реферативно ознайомимо читачів із найцікавішими спостереженнями вченого.
«Захоплює верхня печера, де розмістилась вибита в скелі невелика двопільна церква, це унікальний випадок такого типу архітектури, що збереглися у Галичіні, зокрема на Бойківщині. В своєму розвитку печерний монастир зазнав деяких змін, пов’язаних з його розбудовою ймовірно в XIII-XIV ст».
«Городище, мабуть, було невеликим за розміром з дерев’яними церквами чи каплицями, келіями та різними господарськими будівлями. Не виключно, що воно мало також оборонний характер. У всіх наявних дослідницьких працях щодо печер питання часу їх появи та використання залишається відкритими. Деякі з них датують печерний комплекс Х ст., інші кажуть, що у XIII-XIV ст. тут існував печерний монастир».
«Основний скельний масив знаходиться у підніжжі хребта, на його північному схилі. Віддалений на 200м від південно-східної околиці села. Крім цього скельного масиву існують ще дві малі скелі, віддалені від нього на 50м. Ці дві скелі були своєрідним в’їздом на територію монастиря. Крім згаданих скель існує ще одна скеля із печерою і відбитими на них хрестами. Вона також знаходиться на північному схилі хребта і віддалена від попередніх скель майже на 200м у південно-західному напрямі».
«На стіні протилежній від входу є залишки слідів дерев’яної конструкціі. Це довбані горизонтальні та вертикальні врубки, які використовувалися для закріплення дерев’яного каркасу. Утворена таким чином стіна прикривала собою пошкоджену тріщинами та корозією кам’яну стіну нави. До церкви вели двоє дверей, про що свідчать врубки для масивних одвірків. Вікна мали дерев’яне обрамлення з решітками, ймовірно склились круглим вітражним склом».
«Що стосується нижніх печер – жилої кімнати та комори, то при детальному огляді вдалося встановити різночасовість їх довбання. Це насамперед пов’язується з розвитком монастиря».
Ярослав Ісаєвич вважає, що пік розквіту монастиря припав на XIV-XVI століття.
Чи стане Розгірче туристичною Меккою?
Питання, винесене у підзаголовок, цілком можна було б сформулювати по-іншому: «Чому Розгірче досі не стало туристичною Меккою». Але утримаємося саме від такого формулювання, бо нині справді багато робиться, аби привабити у цю місцину охочих насолодитися красотами рідного краю. Перші результати є; останнім часом мало не щодня в Розгірче прибуває по кілька екскурсій.
На жаль, невідрегульовані юридичні моменти не дозволяють селу отримувати навіть символічний туристичний збір. Хоча це б було дуже доречно, адже залучені кошти можна було б використати на створення інфраструктури довкола заповідних місць.
Наразі ж, на щастя, активізувався приватний бізнес. З ініціативи сільського голови та місцевого підприємця минулого року у довколишній ліс було випущено 430 фазанів. Місцевих мисливців вдалося переконати не полювати два роки, аби птахи розмножилися в достатній кількості. Вдалося віднадити і заїжджих браконьєрів.
Певною перешкодою для розвитку туризму є погане транспортне сполучення, хоча сьогодні для тих, хто не має власного транспорту, зі Стрия у Розгірче щодня курсує 8 маршруток.
А недавно у Розгірчому з’явився ще один об’єкт, здатен не лише привабити туристів, а й затримати їх у селі хоча б на вік-енд. Мальовнича база відпочинку «Цісарське урочище», яка сховалася у тиші дерев, за дуже адекватними цінами пропонує комфортне проживання у дерев’яних зрубах на березі ставка, на якому принагідно можна порибалити. І, звісно, смачну кухню з прикарпатськими наїдками та напоями.
Як добратись зі Львова
Автобусом
Зі Львова до Стрия добратися електричкою (з приміського вокзалу) або автобусом (з центрального автовокзалу. Зі Стрия до Розгірчого курсують рейсові автобуси (8 разів на день).
Автомобілем
Трасою Київ-Чоп їхати до Стрия. Далі повернути в напрямку Івано-Франківська. У селі Миртюки, за мостом через р.Стрий, звернути праворуч. Відстань від Львова – 90 км.