17.03.2023 р. відвідали фортецю, яка має назву Замок Сент-Міклош. Трошки інформації з інтернету про замок:
Чинадієвська фортеця, сувора, кам’яна, всього з двома кутовими вежами, з метрової товщини стінами, зведена в XIV столітті бароном Перені. (Іноді називається цілком конкретна дата побудови: 1450 рік). Твердиня була центром Чинадійовської домінії. У 1657 році фортеця була значно пошкоджена польськими військами графа Любомирського. В 1670 р. твердиня переходить у власність родини Ракоці. Саме цей факт дозволив теперішньому орендатору споруди, художнику Йожефу Бартошу прив’язати до замка у Чинадійовому найвідомішу жінку Мукачева – мужню хорватку Ілону Зріні. Начебто легендарна захисниця Паланка саме в цих стінах вперше побачила своє кохання – юного (на 13 років молодшого за Зріні) угорського графа і ватажка антигабзбурзького руху Імре Текелі. Ілоні було 39 – і заради 26-річного Імре вона зреклася маєтків і титулу. Таки тут це сталося – і все. Тут потайки відбувалися їхні побачення, тут вони проводили ночі. Не вірите? Довести зворотнє практично неможливо, а “спальня Ілони”, яку “відновлюють” в 2011 році, дуже скоро стане місцем, де чимало молодят проводитимуть шлюбну ніч. Замок же от-от з незрозумілого “Сент-Міклош” отримає назву “Замка кохання”. Ррррромантично – і трішки нерозумно. Хоча, можливо, економічно вигідно.
Нагадаю, що відновлюванням замку Сент-Міклош займаються Угорське Державне управління захисту пам’яток мистецтва і Фонд Ласло Телекі. Покрівлю замку, принаймні, відновили саме за їхній рахунок (на це було виділено мільйон форинтів – приблизно 5 тис. доларів по тодішньому курсу), як і кімнати першого поверху (зараз там невеличкий археологічний музей). Черепицю на перекриття даху використали автентичну – зібрати старі дахівки по всьому Закарпаттю допомогли цигани. Щось збирають на відновлення самі орендатори, чимось допомагає сільська рада. Бартош сподівається на допомогу нащадків колишніх власників – рід Перені все ще живе і квітне. В 2010 р. в замковій башті було відновлено і переосвячено замкову каплицю св. Миколая. Книги з бібліотеки Шенборнів, які в часи війни люди розібрали по домівках, зара частково повертають до замку. На жаль, відновлювальні роботи часто роблять абияк і по-простому: скажімо, використовуючи цемент.
В 2007 р. на замок вказував встановлений гіпсовий вказівник “під старовину”: та жителі села дуже скоро його розтрощили.
Та повернімося до історії твердині.
В кінці червня 1703 р. тут перебував бунтівний князь Ференц ІІ Ракоці – набирався сил після поразки свого війська під Мукачевим. Пізніше князь бував у Чинадійовому ще кілька разів. В 1708 р. в Сент-Міклош з Хуста перебирається кілька сімейств феодалів, котрі підтримали куруців.
В 1728 р. замок отримує граф Фрідріх Шенборн – як дарунок від цісаря Карла ІІІ. Вже за шість років, у 1734 р., Шенборн береться за перебудову маєтку – споруду перекваліфікували з фортеці на палац. Ну, досить умовний, але палац.
Під час фашистської окупації замок перетворили на тюрму. В радянський час будівлю використовували як сільраду і склад, певний час тут базувалася військова частина.
Північна частина замку – так неначе головна. Саме до неї веде парадний вхід. Та обидві частини твердині з’єднані між собою, хоча з південного боку і є автономний вхід. На першому поверсі фортеці (це якщо подолати купу каміння біля входу) – шість кімнат та зала (палата) з великим вестибюлем. Другий поверх схожий за плануванням: шість малих кімнат та великий зал. Плюс довгий коридор.
Колись замок оточували рови та вали, зараз оточують сучасні будинки та трактори. Латориця, щоправда, нікуди не поділася: як текла на південь від форпосту, так і тече.
Дивують згадки про прекрасний парк (з 1749 року! Закладений за часів володарювання в краї Ференца Башінди!) навколо замку. Це оті інвалідного вигляду два з половиною деревця? Де парк, де?? Там тракторний гуртожиток поруч, нема там парку, тим більш “прекрасного”.
Д. і І.Поп гарно і докладно описали герб, що прикрашав стіни замку: два лева напроти один одного, один з шаблею, інший, як Паць – з жолудем. Над ними повис (Дамоклів?) меч в чоловічій руці. Цей геральдичний вибрик одного з власників фортеці, магнат Лоньї, з’явився на стінах близько 1640-го року, а зник невідомо коли. В ХІХ ст. ще був.
Перебудовували твердиню безліч разів: найбільш значні зміни відбулися в її зовнішності у 1734 та 1839рр. (остання під керівництвом архітектора Германа Ігнація). Тоді ж робітники знайшли в стіні замурований скелет, хтозна кого. Непахане поле для легендотворців.
Художник Йосип Бартош орендує середньовічний замок
51-річний художник Йосип Бартош із міста Мукачеве Закарпатської області першим в Україні взяв у оренду замок. Фортеця XV ст. Сент-Мікловш розташована в селищі Чинадійово Мукачівського району.
Замок Сент-Мікловш Йосип Бартош орендує із 2001-го.
Замок потрібно реставрувати, він перехилився набік
— Вирішив урятувати від руйнації, — пояснює. — 1450 року фортецю як бойове укріплення почала будувати графська сім”я Перені. Добудовували графи Телегді. Володіли фортецею княгиня Ілона Зріні, її син Франц ІІ Ракоці, графи Шенборни. Із 1944-го замок був сільрадою, військовою частиною, в”язницею, складом. Коли я почав збирати документи, ніхто ще не знав, як триває процедура оренди замку. Із мене сміялися і в сільській, і в районній радах, але підписали. Оформив оренду, як руїни замку, тому нічого державі не плачу.
Перші кошти на відбудову виділило Міністерство культури Угорщини.
— Мене знали як художника. Дали мільйон форинтів — приблизно 5 тисяч доларів, як гуманітарку, — продовжує. — Поклали з жінкою Танею за ці гроші дах. Інше робимо за власні кошти.
Через замок в Йосипа Бартоша були проблеми.
— Одна організація домовилася з іншою, щоб нам виділили дерево, а між собою вони не розрахувалися. Люди прийшли до мене й кажуть, або плати, або сідай і веземо тебе в ліс. Прив”яжемо до дерева. Слава Богу, все обійшлося. Тепер сподіваємося на допомогу графа Перені — нащадка тих Перені, які будували замок. Він дипломат, представник Угорщини у Євросоюзі. 8 тисяч гривень пообіцяла районна влада.
Заходимо до просторого приміщення на першому поверсі. У замку 13 кімнат.
— Тут — музей кельтської культури, — розповідає. — Ці скіфські куколки чоловіка й жінки, монета ІІ століття до нашої ери — із власної колекції, — показує на мініатюрні експонати під склом. — Усю колекцію привезу сюди, коли встановлю сигналізацію.
Навпроти — столик зі старовинними книгами.
— Це із власної бібліотеки графа Шенборна, — каже. — Коли його сім”я йшла із замку, люди порозтягали все, що могли. Тепер повернули. Ось, книжки 1902, 1893, 1885, 1800 років. А це — перше видання Жуль Верна старонімецькою.
Заходимо до сусідньої кімнати. На стінах — картини художників, які приїздили на пленер із зарубіжних країн.
— Коли ми зняли штукатурку, яку наклали військові, стіни були чорні, закопчені від старовинних ламп, — розповідає Бартош. — Хотіли лишити їх у такому вигляді. Але нам сказали: “Нєа. Оскільки це перший замок, який дали в оренду, мусите зробити його гарно”. Ми зробили красиво. А угорські спеціалісти прийшли, подивилися й кажуть: “О-о, хлопці. Ви нарушили усі умови реставрації пам”яток, прийняті Євросоюзом”. Ми не мали права використовувати цемент, а тільки глину, вапно та яйця. Як це робили в ХV столітті. Але хто нам дасть стільки яєць? Підрахували, що тільки на дві кімнати потрібен каміон яєць. Та добре, що ми врятували замок від повної руйнації.
Щоби повністю відреставрувати фортецю, потрібно 1,3 млн євро. На другому поверсі Йосип Бартош планує облаштувати зали для камерної музики та офіційних зустрічей.
— Я вже звертався до всіх фондів, які лише існують. Навіть до Австралії писав. Постійно беру участь у міжнародних грантах. Але марно, — бідкається. — Замок потрібно негайно реставрувати, бо він уже перехилився набік.
