Як вже неодноразово повідомлялося в ЗМІ, в період з 19 квітня по 28 червня 2015 року клуб мандрівників “Прикарпаття” з м.Стрия зорганізував міжнародний паломницький велопробіг до духовних святинь – дерев’яних храмів Карпат в Україні та Польщі, які внесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Під час реалізації цього проекту було відвідано 22 дерев’яні храми, з яких 8 на території України та 14 на території Польщі. Окрім відвідання духовних святинь учасники велопробігу побували в містах-побратимах українських міст у Польщі: Львова-Краків, Жешув, Перемишль; Стрия-Новий Сонч; Дрогобича-Сянок; Моршина-Горинець-Здруй, Лєско та мали зустрічі з керівництвом цих міст.
За час велопробігу провели численні зустрічі з представниками церков, влади, громадами та пересічними мешканцями, яким дарували копії Чудотворної ікони Ліської Богородиці під виконання пісні “Через поле України йшла Божа Мати”, книги Митрополита Андрея Шептицького “Як будувати Рідну Хату” та Мирослава Дочинця “Многії літа, благії літа” з крупинками мудрості від діда Андрія Ворона. Власне, виходячи з повчань земного мудреця діда Андрія не згадуємо про прикрі хвилини під час організації та проведення нашої подорожі, але хочемо згадати про приємне, яке надовго залишиться у нашій пам’яті. Про це й буде описано в книзі, яка готується до публікації. На загал ми проїхали понад 600 км роверами та понад 3000км з допомогою інших транспортних засобів.
Наш велопробіг було приурочено до 150 річчя з дня народження Митрополита Андрея Шептицького, 200 річниці з дня народження о.Михайла Вербицького та відзначенню ювілеїв українських Славнів: 150 -річчя «Ще не вмерла Україна» та 130 – річчя «Боже, Великий, Єдиний нам Україну храни». Власне, напередодні славного ювілею Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького хочемо поділитися враженнями від проведення останнього етапу велопробігу, який проходив з 23 по 28 червня.
23 червня-день перший.
Цей день запам’ятався нам начисельнішою за увесь період велотуру участю місцевих велолюбителів, у славному місті Дрогобичі, відвідання якого нами відбулось саме в час відзначення Міжнародного олімпійського Дня. Провідником нашого велопробігу цього разу був досвідчений роверист-швейкознавець Анатолій Яремчишин зі Львова.
Власне, завдяки йому, ми в цей день відвідали славне село Скелівку на Старосамбірщині, де споруджено один з пам’ятників літературному герою Ярослава Гашека, а його знамените гасло “Як там було, так було, завжди якось було, але ще ніколи так не було, щоби якось не було” тішило нас під час усієї нашої подорожі.
Перші кілометри по території сусідньої Польщі прекрасними дорогами, перші контакти з поляками, розташування на нічліг в Лєско, в якому відвідали сучасний басейн, ну звичайно, відзначення дня народження нашого “зацного шляхтича” Юрія.
24 червня-день другий.
З самого ранку ми попрямували до міста -побратима Дрогобича- Санока, де в Уряді міста нас чекали Лєшек Томашкевіч та бургомістр Тадеуш Пйоро. В цьому місті мали приємність потерти носа нашому герою Швейку, який говорив: “Та взагалі на світі багато чого не вільно робити, але ж роблять. Головне, спробувати зробити те, чого не можна робити… Так ото бачите на цьому прикладі: хоч дечого не вільно робити, але все ж таки можна.”.
Оглянули площу Ринок з чудернацькими інсталяціями, Сяноцький замок, пам’ятник художнику Здіславу Бєкшинському і повернулись до Лєска – міста-побратима Моршина. Зустріч з бургомістром Барбарою Янкевіч, депутатами міської ради, передача подарунка від моршинської громади – різьбленого орла, вирізьбленого майстром з Лемківщини.
Далі наш шлях проліг до Мичковців. Часу було обмаль, але побачити та зрозуміти велич Біблійного саду та музею копій карпатських церков в мініатюрі ми змогли. Дали собі слово сюди обов’язково повернутись. По дорозі на Тужанськ оглянули відоме Солінське озеро на річці Сян. У дерев’яній церкві Тужанська, яка вписана до списку ЮНЕСКО, нас зустрів о. Марек.
Наступним пунктом нашої подорожі було село Сенкова, по дорозі до якого ми відвідали цікаву дерев’яну церкву св. Косми і Дам’яна в селі Мянці Вєлькі. Ми стали в пригоді місцевому ксьондзу, якому допомогли розшифрувати частково пошкоджені написи в церкві, зроблені українцями в довоєнний час. Опісля, відвідавши дерев’яні храми, вписані до списку ЮНЕСКО у Сенковій та Овчарах, надвечір ми прибули до церкви св. Параскеви у Квятоні, де нас чекав Ян Гира. У золотистих променях сонця, що сідало за обрій, лемківська святиня нас просто зачарувала.
Коли ми збирались в подорож, шукали контакти польських ксьондзів для організації відвідання храмів. Виявилось, що цього не потрібно, оскільки всі дерев’яні храми, а особливо ті, що включені до списку світової спадщини ЮНЕСКО, відкриті для відвідування та входять до популярного в Польщі автомаршруту “Szlak Architektury Drewnianej” (“Шлях архітектури дерев’яної”). У кожному з храмів цього маршруту працюють гіди-працівники музею.
Цього разу ми ночували біля містечка Устя Горліцке в агрооселі Антоні Гавліка. Джерело
